MDMA Molly Балей

Да что ты шаришь? Я вообще не кумекал, как я смог закладки достать, кайфануть и сбежать из этого дебильного военного училища. Это была настоящая авантюра, братан! У нас в училище всегда было строго, все на автопилоте бегали, готовились к сессии и сидели за столами, как умные школьники. А ганджа? Черт побери, даже на такое и не имелось даже мыслей. Зато свободка была и я решил себе подыскать отдых на собственную задницу. Началось все с того, что я узнал, где купить белый порошок, который все так шарят и убиваются. Я решил, что это именно то, что нужно для полного кайфа. Вооружившись молодежным сленгом и наглостью, я направился в задние дворы моего района, где я слышал, что можно найти подобное добро. И вот, стою я на задворках под высокой белой стеной, покрытой граффити, и жду своего провайдера. Он вышел из темноты, ярко освещенный лишь фонариком, который он держал в руке. "Ты тот парень, который спрашивал про закладки?" - спросил он, смотря на меня. Я кивнул и вытянул денежку. Мы устроили обмен прямо там, в тени стены. Он протянул мне пакетик с белым порошком, а я отдал ему деньги. Недолго думая, я отправился в мое общежитие. Ах ты, шайтан! Кальянчик, который я держал в руке, был постоянным спутником по жизни, и теперь мне было нужно наготовить его. В комнате было тихо, все учились или ушли на лекцию, так что никто не заметит моего плана. Я осторожно выпрямил свою кальянную трубку и начал размалывать белый порошок. И вот, я закончил адскую смесь. Теперь осталось только закурить и получить долгожданный кайф. Я прикурил кальян, глубоко затянулся и почувствовал, как я плавно уносился в облака. Мои проблемы и заботы отступили на задний план, и я почувствовал, как мир становится красочнее и интереснее. Я был на вершине мира, в то время как все остальные были забитыми рутиной. Сидя в своей комнате, я понимал, что моя жизнь таким образом может не продолжаться вечно. Но сейчас не о том, братан! Спустя несколько дней, я заметил, что меня начали подозревать. Как будто все были против меня. У меня не было времени думать, я должен был срочно смыться отсюда. Под прикрытием ночи, я вылез через окно и оказался на улице. Прекрасная свобода! Я бежал, словно моя жизнь от этого зависела, ведь на самом деле она и зависела. Мне нужно было остаться вне досягаемости. Я скрывался в тени улиц, шаря, куда мне идти. Мой путь лежал в город, где я надеялся найти пристанище у своих друзей. С каждым шагом я приближался к свободе, и это было восхитительно. Однако, по мере того, как я шарил по городу, я заметил, что мне начали на след пускать. Братва из училища, они за мной! У них были контакты и ресурсы, чтобы меня найти. Я не мог позволить себе быть пойманным. Я решил отклониться от привычных маршрутов, чтобы запутать моих преследователей. Забежав в парк, я заметил металлическое сооружение в дальнем углу. Это был заброшенный склад. Я провалился через наполовину сломанную дверь и закрыл ее за собой. Здесь было темно и пахло плесенью, но этот склад стал моим временным убежищем. Я устроился на ветхий старый диван и размышлял над своими следующими шагами. Но я знал, что я не могу оставаться здесь надолго. В конце концов, я не мог потеряться в этом городе, бегая от своих друзей и надежды на будущее. Мне нужно было решить, как дальше плыть по течению. И тогда я вспомнил о своем старом друге, который жил в другом городе. Он всегда был типом, который знал, как справиться с ситуацией. Я решил связаться с ним и попросить помощи. Так я продолжил свое путешествие, несмотря ни на что, в поисках свободы и новой жизни. И хотя у меня было лишь немного денег и мешочек с ганджей, я был полон надежды и решимости. Я не думал о прошлом, а только о будущем. И теперь, ты знаешь мою историю, братан! Я сбежал из дебильного военного училища, закупился закладками, нашел кайф и перешел на новый уровень. Теперь я здесь, готов к новым приключениям и вызовам жизни!

Ярокий вечір, як заскочив на закладки по Большій Васильківській. Місце було запрошливе, анаша лежала на поверхні, мов тоненький снігокатанка, що гріла мої душу та мозок. Її радості неможливо зіміряти, лише довіршувати. Цілий день чекав на цю хвилю, на цей кайф, коли мій організм знову схоплюватиме бурхливий танець з прекрасною МДМА. Усе почалося, коли я дізнався про нову партію, яка з'явилася у нашому місті. Звістка про цю чудову речовину розлетілася швидше, ніж шмыгання твого дідька по вулиці. І ось, я вже добрався до останнього моменту: мій телефон дзвонить, іниціатором виклику є мій довірений шиз із прізвищем «Тріпер». Цей тупий сукин син вміє затрахати не на жарт! — Ей, бруднюча, встиг биш сюди, забирай свою прописку та теревенько в машинку! — кричу я, бачачи, як він підкрадається до мене. У себе в кишені, він носить бабине серце, але молодець — робить свою справу! Мій вірний піде на все, аби я почувався на правильній хвилі. Він підходить з похмурим виглядом, з перших слів видно, що його хтось може виллє. — Чувак, я за тобою стежив, і підкоривши весь місцевий кафе «Табуретка», я рванувся сюди. У мене для тебе є крута покупка, на яку ти ніколи не відмовишся. Мої очі закатилися, я знаю, що це буде знову чудове пригода. В моїй голові вже формується план, як ми з Тріпером влаштуємо охоту за пасхальними яйцями на кладовищі. Я знаю, це звучить макабрічно, але що справиш — життя наркомана не таке просте. Слідуючого дня ми встигаємо всі підготуватися до охоти. Всі радісні, як діти з магазину з цукерками. Дехто готується на більш серйозному рівні, підтягуються і все таке. Ми виправдовуємось перед родиною, що на навчанні, але насправді знаходимося в іншому світі, і нам там кайфово! Згідно плану, о 12 годині по обіді ми збираємося на кладовищі, де знаходиться наше таємне сховище. З кишень я достаю біле — героїн, щоб надати собі та членам команди більше енергії та витримки на охоту. Справжні наркомани знають, що героїн підносить тебе додому, а МДМА робить тебе власністю вечірки. Всі взяли чпокнутись, і тільки я ще позволяю собі одну пыряться, адже ніщо не заборонено. Кладовище, на яке ми попадаємо, виглядає вражаюче. Старі та гіллясті дерева, під якими зненацька може виповзти зла душа. Це як незнайомці в твоїх звичних розмовах — ти навіть не помічаєш, як вона вже на тебе наступила. Ще одна пыряться, і вже маю перед собою пейзаж, який зазвучує красивими пастельними кольорами, коли скінчиться особлива священна мить, що відбувається на наших очах. Охоту ми виконуємо, як справжні професіонали. Нам вдається знайти кілька пасхальних яєць, які ніхто не знайшов за десятиліття. Ми радіємо, як діти, отримуючи свої перші подарунки на свято. Усе було добре, але, якщо чесно, я починаю підозрювати одного з наших членів команди. Ймовірно, хтось з них на измене. Мої думки мотаються, мов чумацький багажник, але я не готовий відчепити. Я підстриг свої довгі волосся, адже готую нову дозу МДМА, і кожен моє космічний стрижка дає мені енергію та силу. Усі крадуться, як бандити, але я відчуваю, що це не останній поворот. Я підкрадаюся до потенційного ватажка нашої опозиції, і вимовляю ті слова, що зневірять або сповнять його довірою. — Слухай, мій друг, я знаю, що ти на стороні світла, але я все-таки прошу вірити мені. Ми тримаємо всю нашу команду під контролем, як справжній дідусь в пансіонаті, та не дамо комусь зіпсувати нашу пригоду. Довіряй, але перевіряй. Той погляд, що він на мене викинув, пройде в історію. Я бачу, що він згоден, але його шрами він не забуде. Однак це кешуй-ся!, ми все одно шмигаємо вперед. Нічогісінько не зупинить нас! На другому плані знаходиться наша більшість — ми, що віримо, що наша операція вдасться, йдемо вперед і залишаємо позаду все підозри та страхи. Героїн б'є, але МДМА робить моє тіло вічно молодим. Поєднання цих двох речовин фіксує мене на сторінці історії, де я — репера наркомана, що звивається в психоделічних танцях під свою музику. Так, кайфувати від охоти за пасхальними яйцями на кладовищі може тільки здоровий наркоман. Відчуваєш, як кригає страх в твоєму серці, але він не знаходить виходу, бо тіло вже закручується в пастку насолоди. Все важить, але твій дух вільний. Роздумуючи про вчинене, я зізнаюся, що наші кроки були дорогими. Але формальності, чи не так? Життя наркомана — це прожити на повну катушку, поки світ не повернеться з довгого сну. Cвіт, дивись на нас! Ми наркомани репери, що пожираємо ночі та якнайгучніше скандуємо наші тексті — і це наша вічна доля. Її не змінити, не варто нам і шукати виправдання. Ми випливаємо на світло, втікаємо від проблем нашого суспільства, але виростаємо дітьми нашої революції. Бо ми — воплоти змін та відмова від банального світу, де кожна мить каже тобі, що ти не можеш усе змінити. Але ми можемо і ми самі знаємо це. Ми — репери наркомани, не зобов'язані нікому пояснювати наш світ. Ми пишемо свою музику, танцюємо на своїх закладках та шмыгаємо на своїх хвилях. І це дуже прекрасно! А тепер, залунати з кайфу, і прощатися з тобою. Життя занадто коротке, щоб пропускати моменти, коли можна забути про все і відірватися на повну програму. Кажу це, не затримуючись — і втікаю у своє місце, де наша гордість репера наркомана переливається через краєвиди нашого хижого світу. Всього тобі найкращого у твоєму польоті. Ми розуміємо одне одного, і це надає моїм словам сили та шкідливість. Смійся з нього, але не пішов усякий вагабунд, якого не варто взяти на серйозно. Ми всі дзвінко сміємось, але ніхто не розуміє, що наш сміх — це наша зброя, що звучить найгучніше в цій всій музиці. Це ми, репери наркомани, не передаються перевіркам. Ми знаємо всі секрети, кожна наша закладка розповідає т